0463750957
м. Прилуки, вул Київська 337
3 8:00 до 17:00

 

Конкурс електрогазозварників

https://youtu.be/3i1TMJ2vAuE

 

Набір професій

https://youtu.be/s9s0iIXYLMU

 

Урок мужності

https://youtu.be/GtoWClWVhRU

 

Відкриття навчального регіонального центру 

https://youtu.be/YB4hmdfDQUY

 

Правовий органайзер

 

Грудень 2015 

Зміни у земельному законодавстві

       01 січня 2015 року  набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII.

      Законом вносяться зміни, що стосуються земельного податку, згідно з п.п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. Відповідно до п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування визначених місцевих податків та зборів. Для окремих категорій землекористувачів нормами Кодексу визначено умови, за яких вони можуть бути платниками плати за землю.

      Зокрема, при переході права власності на будівлі земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку (до 1 січня 2015 року - з дати реєстрації права власності на нерухоме майно).

     Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

    Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 ПКУ). Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).

         Також, відповідно до п. 271.2 ст. 271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земель передбачено ст. 13 Закону України “Про оцінку земель”, а періодичність проведення - статтею 18 цього Закону: не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

 

                                                                Начальник відділу організаційного,

                                                                 кадрового та правового забезпечення

                                                                 Прилуцького міськрайонного

                                                                 управління юстиції 

                                                                 К.Д. Кантур

 

Місточок з вулиці додому

          Діти рівні в своїх правах незалежно від того проживають вони у родині чи у дитячому сиротинці. В Україні спостерігається збільшення кількості дітей, які йдуть жити на вулицю. Таку категорія дітей називають “діти вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки. За даними статистики третина безпритульних дітей опинилася на вулиці через те, що їх вигнали з рідної оселі, кожен шостий пішов на вулицю за власним бажанням (навіть інколи із заможних родин), а кожен десятий, бо вдома не було чого їсти.

 

         У Законі України «Про охорону дитинства» дається визначенняпоняття безпритульні діти. Це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувались. За визначенням ЮНІСЕФ, “діти вулиці” - це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. Паралельно функціонують два поняття: “діти, які працюють на вулиці” і “діти, які живуть на вулиці разом зі своєю сім’єю”. Поняття  “діти вулиці” об’єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей. 

         Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини, її основних вимог у національному законодавстві України зумовило посилення уваги громадянськості  до  дітей,  які  тимчасово  або    постійно   позбавлені сімейного оточення. 

         Сьогодні у нашій державі законодавче вирішення захисту прав дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, базується на положеннях ст. 52 Конституції України: “Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, покладається на державу”. Базові положення щодо влаштування дітей, котрі з певних причин не можуть виховуватися у власній родині (смерті батьків, позбавлення батьківських прав чи засудження батьків, асоціальні умови виховання в рідній родині і т. д.), викладені у Сімейному кодексі України.

     Основнимзаконодавчим актом, що містить положення щодо захисту прав дітей, є Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р.Згідно до його положень безпритульні діти влаштовуються тимчасово до притулків для неповнолітніх, у яких створюються умови для соціальної адаптації, ведеться підготовка до повернення у рідні сім’ї або до передачі під опіку (піклування). Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування у родинах опікунів (піклувальників), усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу, у прийомних сім’ях покладається на органи опіки й піклування чи інші спеціально уповноважені органи. Розвиток мережі закладів для дітей, позбавлених можливості жити у нормальній родині, – один зі шляхів вирішення проблеми «дітей вулиці».

       Цим дітям потрібно допомогти збудувати місточок з вулиці додому.

  

                                      Начальник відділу організаційного,

                                      кадрового та правового

                                      забезпечення Прилуцького міськрайонного управління                                           юстиції

                                      К.Д. Кантур   

 

 

Захист та реалізація прав людини в Україні

         Пріоритетом для будь-якої держави має бути дотримання прав і свобод людини. У 1991 році Україна, ставши незалежно державою, зробила перший крок на шляху до ствердження демократичності, верховенства права.

       Так в Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно статті 22 Основного Закону держави права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ч. 3 ст. 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

      Права людини, гарантовані Конституцією та міжнародними угодами нашої країни, мають бути реалізовані. Один із засобів реалізації прав людини полягає у тому, що їх можна захистити у випадку порушення.

      Реальний захист прав людини належить до найгостріших проблем української дійсності.Для забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція і законодавство України передбачають можливість здійснення громадянами певних дій, а також утворення системи органів держави, призначенням якої є допомога громадянам у реалізації і захисті їх прав. Можливості здійснення громадянами певних вчинків щодо захисту власних прав і свобод і система органів, які захищають і забезпечують ці права та свободи утворюють юридичний механізм захисту прав людини. Юридичний механізм захисту прав людини – це можливості здійснення громадянами певних вчинків щодо захисту власних прав і свобод.

     Діяльність з посилення гарантій захисту прав і свобод людини покладено на інститут Уповноваженого з прав людини, який існує в рамках парламентаризму. Зазначена посадова особа заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.

      Широкими повноваженнями щодо захисту прав і свобод людини наділена прокуратура України при виконанні функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів. Діяльність органів прокуратури по вирішенню заяв і звернень громадян, перевірці сигналів преси та інших засобів масової інформації про порушення законності забезпечує своєчасний і кваліфікований розгляд кожного звернення, всебічну перевірку доводів заявника і прийняття на місці правильного рішення, поновлення порушених прав і законних інтересів громадян, притягнення до відповідальності винних осіб.

     Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без такого інституту, як адвокатура. Адвокат зобов'язаний здійснювати представництво, сприяти захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх органах, установах, організаціях. Вказана діяльність базується на принципах верховенства права, незалежності, гуманізму, демократизму і конфіденційності.

     У разі порушення прав та свобод, громадянин може звернутися за їх захистом до судових органів, прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інших органів влади та їх посадових осіб. Крім того, в Україні функціонують численні неурядові організації, які, крім іншого, активно займаються проблемами прав людини.

Таким чином, можна стверджувати, що в нашій країні  діє система захисту прав людини,  подібна до тієї, що існує у розвинутих демократичних країнах.

                                         Начальник відділу організаційного,  кадрового та

                                          правового забезпечення Прилуцького міськрайонного

                                           управління юстиції Кантур К.Д.

 

Інклюзивне навчання  в Україні 

       За даними ООН, у світі нараховується близько 450 мільйонів людей із порушеннями психофізичного розвитку. В Україні, як і в усьому світі, спостерігається тенденція до зростання кількості таких дітей. Якщо чисельність дитячого населення за період 2003-2012 років знизилася на 19,02%, то загальна чисельність дітей-інвалідів збільшується щорічно на 0,5%. Чисельність дітей-інвалідів станом на початок 2014 року сягнула показника 167 059 осіб, або 2,0% від усього дитячого населення країни.

      Визнання прав такої дитини, її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності є дуже важливим на сучасному  етапі розвитку освіти. Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей із порушеннями психофізичного розвитку з їх здоровими однолітками.

     Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів і вже хоча б тому повинна перейти від старої інституційної, інтернатної моделі навчання дітей з особливими потребами до нової інклюзивної. Фактично тисячі дітей вже стихійно інтегровані в загальноосвітню систему.

      У Законах України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", "Про охорону дитинства", "Про соціальні послуги", "Про реабілітацію інвалідів в Україні" регламентовано надання освітніх, медичних, соціальних послуг особам з обмеженими можливостями здоров’я, зокрема, дітям з особливими освітніми потребами.

     Інклюзивне навчання означає, що всі діти з особливими потребами можуть навчатися в освітніх закладах за місцем проживання, в разі необхідності їм буде надаватися підтримка як у навчальному процесі, так і з перепланування  класів, програм і діяльності з тим, щоб всі діти без виключення навчалися і проводили час разом з іншими дітьми.

      Для організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами у навчальному закладі створюються першочергові умови: забезпечення безперешкодного доступу до будівель та приміщень цього закладу; забезпечення необхідними навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними технічними засобами навчання; облаштування кабінетів психологічного розвантаження, логопедичного для проведення корекційно-розвиткових занять; забезпечення відповідними педагогічними кадрами. Особливістю навчально-виховного процесу дітей з особливими потребами є його корекційна спрямованість.

      Верховна Рада Законом України "Про внесення змін до деяких законів України про освіту щодо організації інклюзивного навчання” від 05.06.2014 № 1324-VII внесла зміни до деяких законів України про освіту, що стосуються організації інклюзивного навчання з метою забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям з особливими освітніми потребами, у тому числі дітям-інвалідам, на здобуття якісної освіти та їх інтеграцію в суспільство. Відповідні зміни набудуть чинності 1 січня 2015 року.

 

 

Начальник відділу організаційного,

кадрового та правового забезпечення 

Прилуцького міськрайонного управління юстиції                                    

К.Д. Кантур

 

 

 

жовтень 2015 р.

В рамках проведення Всеукраїнського тижня права перед учнями виступив начальник Прилуцького міськрайонного управління юстиції Данілевський В.М. з темою:

"Подолання корупції в судовій системі"

Конституція України – надійний законодавчий фундамент держави

Конституція є однією з найбільш значних суспільних цінностей сучасності. Прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України стало однією з найважливіших подій у новітній історії нашої держави. Вона проголосила і гарантувала новий статус особи, суспільства і держави, втіливши в Основному Законі національну ідею українського державотворення, визначила пріоритетні форми безпосередньої демократії, передбачила принципово нову систему державної влади і місцевого самоврядування, підбила підсумок у розвитку українського суспільства і держави.
У нашій країні Конституція діє вже 18 років. Варто зауважити, що 21 лютого 2014 року Верховна Рада України проголосувала за відновлення дії Конституції України у редакції 2004 року.
На сьогоднішній день є підстави стверджувати, що Конституція діє у повному обсязі за своїм змістом і за формами. Адже перших п'ять років відповідно до перехідних положень окремі норми Конституції частково або повністю не діяли або могли не діяти. Тепер в Україні відповідно до Конституції створена цілісна система органів законодавчої, виконавчої і судової влади, формується якісно нова правова система, утверджується якісно новий конституційно-правовий статус людини і громадянина, держави і суспільства, органів державної влади, посадових осіб, а також статус самої Конституції України як акта найвищої юридичної сили, законів України і права в цілому.
На даному етапі в Україні йде пошук ряду державно-правових інститутів, прийнятих як на сьогодні, так і на віддалену перспективу. Цей пошук здійснюється шляхом проведення ряду реформ, що об'єктивно передбачає або принаймні не виключає внесення відповідних змін до чинної Конституції України.
Конституція України зорієнтована на утвердження людини як найвищої цінності суспільства та держави. Пріоритетами у процесі модернізації Основного Закону, зокрема, є посилення конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина, розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії, збільшення ефективності механізму організації та збалансованості державної влади. Вдосконалена Конституція України повинна стати актом, що закріплює засади інноваційної моделі суспільного та державного розвитку, визначає чіткий розподіл владних повноважень, який забезпечить збалансованість у владі, убезпечить державу від конфліктів та авторитаризму. Забезпечення надійного захисту прав людини та її основних свобод, формування збалансованої системи представницької демократії європейського зразка, зміцнення парламентаризму, побудова ефективної системи стримувань і противаг – це кінцева мета конституційного реформування в Україні.
Задля досягнення цієї мети наша держава продовжуватиме відкритий діалог з усіма зацікавленими іноземними партнерами, насамперед, експертами Ради Європи та Венеціанської Комісії.

Начальник відділу організаційного,
кадрового та правового забезпечення
Прилуцького міськрайонного
управління юстиції К.Д. Кантур